Відновлення української державності, вільної від нацистського та більшовистського впливу — саме цьому благородному завданню присвятили своє життя воїни УПА (Української Повстанської Армії), які стали частиною Українського визвольного руху. Багато бійців УПА загинули під час Другої світової війни, а чимало інших стали жертвами терору чекістів. Сьогодні, 14 жовтня 2024 року, ми вшановуємо пам’ять про день створення УПА та її боротьбу за свободу.
День УПА — 14 жовтня 2024
Офіційна дата заснування УПА припадає на жовтень 1942 року, коли постановою Української Головної Визвольної Ради, численні збройні формування, які боролися з нацистською та більшовицькою окупацією, були об’єднані в Українську Повстанську Армію.
Святкування цієї дати обрано не випадково — воно співпадає з козацьким святом Покрови, яке традиційно відзначали 14 жовтня. Хоча за новим церковним календарем свято було перенесене на 13 днів раніше, День створення УПА залишився без змін, адже це важлива історична подія, а не релігійне свято.
Передісторія створення УПА
УПА виникла на основі Українського Визвольного руху, що не здався після поразки національної революції 1917-1921 років та продовжував діяти підпільно на більшості території України.
Особливо активними були дії в західних регіонах, які були приєднані до СРСР напередодні Другої світової війни. Саме тому на заході НКВС проводила жорстокі репресії, знищивши від 16 до 35 тисяч членів ОУН.
На початку німецько-радянської війни ОУН організувала масовий рух за національне звільнення. 30 червня 1941 року національні збори у Львові проголосили про відновлення незалежної Української держави під керівництвом Ярослава Стецька.
Нацистські влади не визнали цей акт незалежності України, і сотні оунівців були заарештовані. Однак, попри репресії, визвольний рух продовжував набирати оберти.
Визвольний рух під час Другої світової
Вже у 1942 році оунівці почали формувати збройні загони для захисту населення від окупантів, які поводилися надзвичайно жорстоко. Найактивніше УПА діяла на Волині, де до підпільної мережі приєдналися тисячі людей.
У 1944 році повстанська армія вже активно діяла на території Волині, Рівненщини, Житомирської, Київської, Черкаської, Вінницької областей, на Хмельниччині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, а також у Львівській, Закарпатській областях та в Підкарпатському і Люблінському воєводствах Польщі.
Окупаційна німецька адміністрація почала масштабні антипартизанські операції, застосовуючи бронетехніку та авіацію, а також створивши спеціальні дивізії для боротьби з УПА.
Проте всі спроби гітлерівців придушити визвольний рух виявилися марними. Підрозділи УПА збільшили кількість нападів на ворожі комендатури та військові об’єкти.
У 1943 році військовий керівник Волині та Поділля, Гайнріх Шене, повідомляв, що “українські націоналісти завдають більше шкоди, ніж більшовицькі банди”.
УПА продовжувала боротьбу, і восени 1943 року під містом Долина українські бійці знищили батальйон німців, які рухалися вузькоколійкою в горах. Лише у жовтні 1943 року, в результаті боїв з УПА, окупанти втратили понад півтори тисячі солдатів.
На Галичині протистояння тривало до літа 1944 року, коли солдати захищали українські села від німецьких пограбувань.
Дослідники вважають, що за часи Другої світової війни УПА знищила 12 тисяч німецьких окупантів та їхніх союзників, водночас українське підпілля зазнало втрат у 10-12 тисяч бійців.
Боротьба УПА з радянською владою
У повоєнні роки загони УПА були реорганізовані та перейшли в збройне підпілля. Після 1946 року сотні та курені УПА діяли переважно в карпатському регіоні.
У вересні 1949 року Роман Шухевич, головний командир УПА, оголосив про демобілізацію, і учасники визвольного руху перейшли на нелегальне становище, створивши таємну збройну мережу.
Однак продовжував діяти Головний військовий штаб, який координував бойові дії проти радянської влади та її агентурної мережі, а також проти створення колгоспів. Бійці УПА проводили диверсії та агітували проти більшовиків.
Високий професіоналізм українських націоналістів визнавали навіть радянські командири. У 1949 році начальник другого управління контррозвідки МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк зазначав, що оунівці, зокрема їхні лідери, є досвідченими нелегалами та конспіраторами, які мають великий досвід підпільної роботи та здатні швидко адаптуватися до змін в обстановці.
Проте радянська влада, використовуючи свої каральні органи (НКВС, НКДБ, МДБ), вела жорстоку війну проти бійців УПА, внаслідок якої за повоєнні роки було вбито понад 155 тисяч бійців, у тому числі і Романа Шухевича.
Останнє збройне зіткнення з радянськими окупантами відбулося 12 квітня 1960 року на Підгаєччині: двоє учасників загинули, один потрапив у полон.
Поодинокі повстанці залишалися у підпіллі протягом десятиліть і вийшли на свободу лише після відновлення незалежності України.
